Конкурс есе на тему «Постконфліктне бачення України очима молоді» – 6 місце
До дві тисячі чотирнадцятого року я і уявити не могла, що на Україну звалиться велике випробування – військовий конфлікт на Донбасі та анексія Криму. Для багатьох громадян це була несподіванка, ніхто і уявити не міг, що це затягнеться на багато років, але це вже наша сувора реальність.
При будь-яких конфліктах люди поділяються на різні сторони, наша країна не стала виключенням: хтось і надалі прославляє та захищає нашу націю, хтось встав на сторону агресора, а є й ті, хто і досі не вірить у втручання третіх сторін, та вважає, що це суто громадянський конфлікт. Це не є новиною, адже скільки людей – стільки і думок. Багато людей навіть і не вірять у закінчення окупації, та дуже критично ставляться до вирішення цієї ситуації. Але аналізуючи історичну спадщину нашого світу, усі війни, конфлікти та військові сутички, за своєю природою, закінчуються, за різними аспектами, і термін яких, нажаль, неможливо передбачити.
Після закінчення конфлікту на Україну випаде ще не мало перешкод, до відновлення нормального життя, як у моральному так і в економічному сенсі, і скільки піде на це років також не відомо. Все, що відомо – наше життя вже не буде колишнім. Багато дітей з прифронтових зон та зон бойових дій не будуть так само з щастям дивитися на салюти, з зацікавленням та захопленням дивитися на військову техніку чи авіацію, бо у пам’яті залишаться гіркі спогади цього лиха. Не всі люди з окупованих зон зможуть повернутися у свої домівки, місця в яких вони виросли. Багато хто вже не побачить своїх рідних, яких вони втратили за ці роки конфлікту. Але й навпаки багато хто, зможе побачити близьких, до яких, на цей час, не можуть потрапити, через новостворені «митниці». А яке «відлуння війни» будуть знаходити багато років і десятиліть після завершення військових дій, якщо досі знаходять боєприпаси з Другої Світової війни.
З нинішнім станом української економіки відбудова постраждалих територій, промисловості, аграрного сектора, переміщених університетів та ін. це буде майже неможливо, адже в деяких «мирних» регіонах не завжди фінансується підтримка існуючої інфраструктури.
Також, на мою думку, існує декілька варіантів розвитку ставлення громадян різних регіонів до відновлення окупованих територій: може статися ще один, громадський розкол, та співіснування у напруженій обстановці або ж навпаки, згуртування народу та спільна робота над відновленням нової, сильної України та її ресурсів, але й можливий інший непередбачуваний результат, який на даний час передбачити неможливо. Який же саме буде напрям розвитку подій – ніхто не знає, починаючи від простих робочих, закінчуючи професіональними політичними аналітиками.
Та якою не буде ситуація, все досягне свого логічного завершення. А нам залишається лише сподіватися на краще, та не просто сидячи на дивані, а працювати над собою, адже майбутнє країни залежить від кожного її громадянина, яким би малим не був його внесок, він запустить ланцюг до покращення та змін.
Суконна Вікторія