Конкурс есе на тему “Постконфліктне бачення України – очима молоді” – 3 місце.
Коли ми розглядаємо постконфліктну ситуацію в Україні, особисто для мене з’являється тотожнє значення – мир. А що для мене є мир?
Насправді складне питання для людини, в якої внутрішній мир зруйнувався ще у 12, через низку обставин /підлітковий вік, а потім ще і війну у 14.Скільки таких зруйнованих? Коли ти переживаєш за своїх рідних, а ще більше за неясність і відсутність перспектив вирішення конфлікту на Сході. Тобі 16, ти тільки-но завершив навчання в школі, вступ до університету, а ти не знаєш, чи залишитись вдома і вчитись тут, чи їхати звідси подалі, щоб відчувати себе в безпеці. Я з 14 року майже не маю нормальних снів. Не маю миру всередині себе. Боюсь, що повернеться війна. Майже кожну ніч бачу обстріли, військових, і як шукаю сестру і батьків. Все частіше маю надію, що все вирішиться.
Мир це коли ти відчуваєш спокій і живеш в гармонії зі світом. Це не тільки про фізичну війну, це про почуття. Ніхто ж не питав про почуття людей, коли відбувались страйки та боротьба за Незалежність. Насправді, людям в більшості не має різниці під яким прапором жити. Ба більше, тисячі людей знаходяться на межі виживання, і єдине, що турбує їх в цій ситуації – задоволення свого внутрішнього миру та базових потреб.
«Нас так привчили» – часте виправдання маси. Взагалі, нас постійно навчають виправдовуватись і шукати корінь зла. Не працювати над вирішенням ситуації , а просто знайти малого невидимого монстра і бити його палицями, поки справжній дракон нищить міста.
Більшості люди не борються за свій комфорт. Питання полягає ще і в цінностях, які люди формують для себе протягом життя. Для когось пріоритетом є Батьківщина/ безпека/сім’я , і коли людина відчуває тривогу за порушення цінностей – буде боротись за їх захист. Одного разу я була присутня на діалозі про мир, і дуже яскраво врізалась в пам’ять фраза одного з учасників « Ми зможемо завершити військові дії, коли на діалог піде покоління, що не бачило війну, без особистісних образ та упередженого ставлення».
Для миру не обов’язково брати до рук автомати. Ми маємо перш за все прийняти себе, свою ідентичність. Другим кроком до миру є повага до інших, їх вибору і думки. Вільне бездискримінаційне суспільство гарантуватиме дотримання прав та свобод людей. Третій крок – відповідальність за майбутнє. Бо розвиток країни залежить від кожного. Спільними зусиллями ми зможемо досягти успіху, як особистісного , так і всеукраїнського. Коли ми почнемо цінувати вклад кожного і нести відповідальність – все налагодиться.
Ткаченко Валерія