У Києві відбулася ще одна зустріч «Степами до своїх» у межах проєкту «Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі».

Цього разу ми зібралися, щоб разом згадати Луганщину – не як територію на карті, а як дім, у якому залишилися наші історії, запахи, смаки, голоси й люди.

Під час зустрічі презентували фотовиставку проєкту «Місця, люди, пам’ять». Світлини стали приводом говорити про знайоме й рідне: про степи, природу Луганщини, улюблені місця, родинні історії та людей, які для кожного з нас назавжди пов’язані з цим краєм.

Згадували луганську кухню – страви, які мають смак дому. Читали поезію, говорили про особисті спогади й те, як звичайні на перший погляд речі раптом повертають нас у минуле.

Говорили й про інше – про перші дні захоплення Луганщини, про той момент, коли звичне життя змінилося назавжди. У цих спогадах досі багато болю, але важливо, що вони звучать. Бо особиста пам’ять – теж частина історії Луганщини.

Окремою частиною зустрічі стала вікторина про Луганщину. Виявилося, що навіть для тих, хто добре знає свій край, там залишається чимало відкриттів. Питання про історію, культуру, природу та людей Луганщини допомогли подивитися на знайомий край під іншим кутом і дізнатися те, чого раніше не знали навіть самі луганчани.

А потім говорили про те, що відбувається з нами сьогодні, далеко від дому.

Луганська прописка стала особливим знаком, який дозволяє впізнати «свого» серед незнайомих людей. Ще недавно ми могли ніколи не знати одне одного, а тепер достатньо почути: «Я з Луганщини» – і вже є про що поговорити.

Ми впізнаємо своїх на вулицях за автомобілями з номерними знаками «ВВ».
Посміхаємося, почувши знайоме з дитинства слово «тормозок».
Знаємо, де шукати своїх – у гуманітарних хабах Луганщини в різних містах України.

Так, війна розкидала нас далеко від рідних міст і сіл. Але водночас вона створила дивне відчуття спорідненості: люди, які раніше були незнайомими, сьогодні можуть відчути себе майже родиною лише тому, що походять з одного краю.

І саме для цього потрібні такі зустрічі.

Щоб згадувати не тільки те, що втрачено, а й те, що залишилося з нами.

Наші слова.
Наші рецепти.
Наші пісні й вірші.
Наші родинні історії.
Наші фотографії.
Наші жарти й знайомі слова.
Наші спогади про степ, річки, міста й села.
І, найважливіше, – наші люди.

Дякуємо всім, хто цього дня був із нами і ділився своєю Луганщиною.

Степами – до своїх. Із пам’яттю – додому.

***
Проєкт реалізується ГО “Центр спільного розвитку “Дієва громада” у партнерстві з Луганським обласним краєзнавчим музеєм, ГО “Арт-Резиденція Плюс-Мінус ” та Старобільською районною державною адміністрацією в рамках проєкту “Спадщина. Простір для роботи” за підтримки міжнародного благодійного фонду “ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив” та програми “Партнерство за сильну Україну”, яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.