Про те, що Попаснянщина, Біловодщина, Новоайдарщина, Алчевськ чи Ровеньки – це більше ніж території, більше ніж адміністративні чи географічні поняття – вже говорено-переговорено. Отже, спробуємо без цього. Наша коротка історія – про людей Біловодщини, про їхню пам’ять, якою варто ділитися зі світом, з нащадками. Інакше наше протистояння ворогу втрачає сенс.
Зокрема, це й про традиції. Одну з них – традицію приготування страви «Зелеківська зливанка» – відтворили в Рівненській області в рамках проєкту “Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі”
Подія відбулася напередодні святкування 340-річчя від дня заснування Біловодська. Організувала дійство загалом релокована Біловодська громада, а саме приготування «Зелеківської зливанки» ініціювала ГО «ЦСР «Дієва громада».
Важливо, що обряд приготування «Зелеківської зливанки» є одним із елементів української нематеріальної культурної спадщини (НКС) і внесений у відповідний реєстр – охоронний номер 055 НКС. Цей обряд вже після повномасштабного російського вторгнення та окупації екс-Біловодського району докладно описала й посприяла його внесенню до НКС культурологиня, носійка локальної спадщини Любов Козиренко, яка народилась і все життя до весни 2022 року прожила в селі Зелеківка (звідси назва страви), що на Біловодщині Луганської області.
СУТО ПРО ЗАПАХИ Й СМАКИ
…Вище був свого роду офіціоз. А тепер трохи про інше.
Пам’ятаєте, як у вашому дитинстві ходили на кашу? Або на куліш, або на ще якийсь аналог польової страви з казанка – такої, що спробуй розберися, це «перше» чи «друге»? Або всією вулицею готували її без оцього «ходіння», а просто біля одного з обійсть?
Мешканці Приазов’я, наприклад, розповідають про те, що через вплив грецьких традицій на великих святах варили у величезних казанках бульйон з цілих курячих туш, потім катали локшину… І потім кожен їдок довільно поєднував у своїй мисці курятину, локшину й бульйон. Виходив аналог (чи то праобраз) модного нині супу-ромен.
…А в селі Зелеківка була своя традиція…
Зливанку досить складно описати – якщо це робити не в профільному кулінарному виданні. Основне тут те, що в кінці, коли страва (одночасно схожа на всі куліші України…) готова, її ніби розділяють на «перше» й «друге». Тобто, «зливають» рідке в одну посуду – а в другій лишається густота, яка дорівнює «другому».
Щоправда, сама Любов Корзиренко вважає суттєвою особливістю зливанки не лише це, а й додану в кінці приготування шавлію, в ідеалі ту, що виросла в біловодському степу – свого роду секретний інгредієнт. А ще пані Любов підкреслює: зливанка абсолютно НЕ дорівнює кулішу чи іншій польовій каші.
ГО «ЦСР «Дієва громада» за участі Любові Козиренко не вперше відтворює цей обряд – із запахами й смаками, із оцим процесом, коли, знаєте, закипає казанок, кришиться картопля…
Цього разу на Рівненщині – бо саме тут гуртується Біловодська селищна громада, з якою «Дієва громада» має меморандум. До речі, це не перший наш спільний захід на Рівненщині в рамках проєкту «Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі».
***
Дописуючи текст, авторка звернула увагу: там Біловодщина, а тут Біла Криниця… Може, іноді й варто пошукати символів – навіть там, де вони на перший поверхневий погляд відсутні.
***
Проєкт реалізується ГО “Центр спільного розвитку “Дієва громада” у партнерстві з Луганським обласним краєзнавчим музеєм, ГО “Арт-Резиденція Плюс-Мінус ” та Старобільською районною державною адміністрацією в рамках проєкту “Спадщина. Простір для роботи” за підтримки міжнародного благодійного фонду “ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив” та програми “Партнерство за сильну Україну”, яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.