Про «Дієву громаду» Олена Мягка дізналась, коли з сім’єю відвідала новорічний вечір для дітей переселенців. А згодом вирішила спробувати себе в проєкті організації у ролі викладача англійської мови, бо мала сертифікат перекладача і хотіла працювати з дітьми.
Як розповіла Олена, до цього вона працювала бухгалтером і навіть не думала, що колись буде викладачем. Англійську мову знала давно, і ще в дитячому садку хотіла бути викладачем. Та, коли виросла, Олена отримала професію за спеціальністю «Фінанси і кредит. Економіка підприємництва» в Східноукраїнському державному університеті. До воєнних дій на Сході Олена працювала бухгалтером в Луганській міській раді, та потім виїхала з Луганська у Старобільськ.
«Думали що тимчасово виїжджаємо, що повернемося. Та треба було починати все спочатку», – згадує Олена.
Вже у Старобільську, коли була у пошуках роботи, Олена згадала, що має сертифікат перекладача англійської мови. Як розповіла героїня статті, сертифікат вона отримала дуже давно, коли потрапила на стажування до американських місіонерів. Їм потрібні були перекладачі, і всіх учасників навчали курсом в 100 годин. У результаті Олена отримала сертифікат, що засвідчує володіння усним і письмовим перекладами.
ВІД СТУДЕНТКИ ДО ВИКЛАДАЧА
Як розповідає Олена, величезний поштовх до викладання їх дала «Дієва громада». Представниці організації підштовхнули її не боятись починати щось нове.
«Дівчата енергійні і потенційні, бачать зерно, з якого проросте гарна троянда чи деревце. Мені навіть в голову не приходило змінити професію. Я працювала бухгалтером в облавтодорі, у профтехнічному училищі. Дивилась на викладачів, і мені хотілось такої роботи. Зараз я викладач, тож бажання здійснюються. Бог діяв через «Дієву громаду», – розчулено каже Олена.
Тож, на початку дівчина спробувала проводити на базі «Дієвої громади» курси англійської мови. Під час курсів, згадує Олена, вона була повністю автономна та творчо підходила до уроків. Сама склала навчальну програму, порадилась з сином на рахунок того, чи буде цікаво. А потім розпочала вести курси і побачила, що це працює.
«Коли заходять діти, які нічого не знають, а на виході ці діти можуть читати і писати англійською, ти бачиш результат своєї роботи. Коли бачиш щасливі очі дітей і батьків, це така висока енергетика, натхнення, що здатне переборювати хвороби. Коли робиш гарну справу, і фідбек такий же. Я досі спілкуюся з деякими батьками, дітьми, вони розповідають мені про свої успіхи. І коли ти причетний до цього, це чудова енергія. Під час війни всі були налякані, а «Дієва громада» допомогла нам згуртуватися. Вони передали нам естафету добра, тож я вдячна «Дієвій громаді» за це, і сама намагаюсь так робити, передати цю естафету іншим» – розповідає Олена.
В Олени так добре вийшло вести курси, що їй порадили отримати професійну освіту за цим фахом. І у свої 39 років Олена сміливо пішла вчитись до Луганського національного університету на спеціальність «Українська мова і література. Зарубіжна мова і література», та успішно здала всі екзамени.
«Спочатку вчитись, потім працювати педагогом… В моєму віці це дивно. Роботодавці дивились на мене розгубленими очами, а коли я показувала результати своєї роботи, то питань більше не виникало. Хтось знаходить себе у 20 років, а хтось у 40. Приємний момент, коли отримуєш від роботи задоволення, а за це ще й платять» – впевнена викладачка.
ШЛЯХ ДО МРІЇ
Після навчання Олена займалась гуртком англійської мови у Станиці Луганській. Потім вела гурток у Петропавлівці.
«Дітей менше, та результат є» – згадує Олена.
А потім з 2-річним стажем пішла працювати в Щастинське відділення ВП «Регіонального центру професійної освіти Луганського національного університету імені Тараса Шевченка». З посмішкою розповідає, що у відділенні, коли бачили трудову книжку, дивувались, чому Олена прийшла не на посаду бухгалтера. Та мрія здійснилась, і Олена успішно працює викладачем та вчить дітей вільно володіти рідною та зарубіжними мовами. Та впевнена, що все почалось з успіху на курсах в «Дієвій громаді».
«Пам’ятаю, як на успіхи проєкту приїжджали подивитись англомовні куратори. Вони заходили на заняття дітей 1-2 класу. І тоді діти розуміли, для чого вчили мову, бо могли спілкуватися з носіями мови. Це був поштовх для дітей. І коли на прощання куратори сказали, що приїдуть через рік, діти стали вчитися ще наполегливіше, допомагали друзям. І це захоплення і наполегливість я підтримувати на кожному уроці, з кожним класом, який навчаю. Бо це те, чого я прагнула» – з теплотою розповіла Олена Мягка.
Публікацію підготовано в рамках проєкту “Ефективні комунікації, як відповідь на нові виклики” за підтримки організації «Людина в біді» People in Need Ukraine в рамках Програми солідарності COVID-19 від Європейського Союзу для ініціативи «Східне партнерство», що фінансується Європейським Союзом.
Більше фотографій Олени Мягкої шукайте на нашій сторінці в Інстаграм – https://www.instagram.com/p/CP5VDQXJsRf/