ДАЄ РЕЧАМ НОВЕ ЖИТТЯ – ІЗ НОВИМИ СЕНСАМИ Й З ПОВАГОЮ ДО УКРАЇНСЬКОЇ АВТЕНТИКИ
За університетським фахом Оксана програмістка, «технарка», проте заробляє творчістю – творчістю з дещо програмістським підходом.
ПРО УТИЛІТАРНУ, ЕСТЕТИЧНУ Й МЕНТАЛЬНУ ФУНКЦІЮ ЇЇ МИСТЕЦТВА
Одним з основних напрямків її роботи є реставрація – меблів, іграшок, предметів інтер’єру. Речі, яким Оксана дає нове життя, вона здебільшого знаходить на смітниках, барахолках чи інтернетних майданчиках.
Коли потрібну річ знайдень робочий процес виглядає так. Вона дивує київського таксиста, затягуючи в автівку старезну чудернацьку тумбочку, чи такого само старезного столика, чи трюмо, чи то биту тротуарну плитку, чи бите дзеркало – зі смітника чи з відділення пошти. І везе це в майстерню. У процесі продумує концепцію й майбутній результат.
Далі вона поперемінно малює щось на планшеті, одночасно дає ладу плитці й дзеркалу, вправно користуючись інструментами з арсеналу будівельників. Добирає кольори й фактури…
І зрештою ота річ, яка приїхала в її майстерню на таксі, отримує нове життя й займає своє місце в якомусь громадському просторі чи в приватному інтер’єрі.
Усі роботи Оксани виконують утилітарну, абсолютно практичну функцію, ними завжди можна користуватись за призначенням у повсякденні, в побуті. Тобто, на столика завжди можна поставити блюдце й чашку з кавою, у тумбочку завжди можна покласти свої речі, іграшкою можна бавити дитину чи гратись самому… І одночасно від них можна отримувати естетичну насолоду. А ще вони виконують якусь дивно-ментальну функцію – з них можна підсвідомо зчитувати інформацію, закладену в цю річ нашими предками та художницею Оксаною Сорокою. Сама вона себе художницею не називає, але ми беремо на себе таку сміливість.
Ще для неї в такій роботі багато важить повага до української автентичності. Адже кожна річ і навіть кожен фрагмент плитки чи дзеркала, які мозаїчно вкривають столик чи тумбочку, несуть у собі закодовану інформацію про історію нашої країни. Тут прошите все – смаки й уподобання попередніх поколінь, підхід до організації життєвого простору, розвиток технологій, які постійно змінюються і йдуть в історію тощо.
«РОЗМАЛЮЮ ДИТЯЧИМИ СПОГАДАМИ»: ПРО РІДНУ ГОЛУ ПРИСТАНЬ, ЯКА ПЕРЕСТАЛА ІСНУВАТИ
Творчість Оксани цінна й через те, що знайти потрібні речі для реставрації стає все більш складно – вони просто зникають. Тим більше що величезні українські території окуповані, пограбовані й зруйновані фізично – практично вся Луганщина, значна частина Запорізької й Донецької областей, а також рідної для Оксани Херсонщини.
Катастрофа на Каховській ГЕС повністю знищила місто, у якому Оксана народилась і сформувалась як особистість – Голу Пристань. Будинок, у якому пройшло її дитинство (а точніше – майже все життя, з урахуванням того, що Оксані 23 роки), повністю затопило водою.
…Вода зійшла – й залишилась лише «коробка». Дитячі іграшки, зошити з конспектами, якісь листівки й фантики, світлини – тобто все, що в матеріальному вигляді зберігає пам’ять про наше – назавжди припинило існувати. І наразі це відроджується в Оксаниній творчості.
– Я розмалюю її дитячими спогадами, – так каже Оксана про іграшку, над реставрацією якої зараз працює.
Це іграшкові дитячі меблі – зовсім як справжні, цілий інтер’єр, такий, ніби «заходь і живи» – тільки все відмасштабоване, малюсіньке. На іграшці під Оксаниними руками оживають її спогади, все, чим вона жила і що любила у знищеній нині Голій Пристані. У авторки цієї статті найбільші емоції і сльози чомусь викликав намальований на іграшковій шафці виноград… Сортовий дорогий виноград, який татові Оксани колись передав дідусь і який теж знищило водою.
– У мене дуже довго були заблоковані всі емоції, я довго не могла відрефлексувати на війну, – каже Оксана.
Але згодом емоції розблокувались – і це вилилось у творчість.
Одним із напрямків її роботи є парні картини, на перший погляд спрощені, схожі на дитячі розмальовки, я яких про одне й те саме розповідається з позицій мирного щасливого життя й з позицій жахіть війни. Коли, до прикладу, свічка на одній картині символізує святкове світло, а на другій – смерть.
За словами художниці, мета цих робіт – дитячо-яскраво розповідати про страшні речі й зібрані сенси. На це й працює певна спрощеність, яка є спрощеність лише на перший погляд.
Резиденція відбувається за підтримки міжнародної мережі культурних інституцій @Artists at Risk (AR), яка надає прихисток мистецьким і культурним діячкам і діячам у межах України. Ця програма організована Perpetuum Mobile (PM), в межах мережі Artists at Risk (AR) в партнерстві з UNESCO та за підтримки The Andy Warhol Foundation for the Visual Arts та Teiger Foundation.