…Як пам’ятають наші читачі, мандрівка до озера Синевир з усіма її зупинками – а тут тобі й канатна дорога, й водопад Шипіт, і власне озеро – має магічну властивість викликати шалений апетит. Тим більше що дорогою тебе то тут, то там спокушають білими грибами, бринзою та іншими сирами, трав’яними зборами, ягодами й винами.
Тому закономірно наступною зупинкою є колиба.
Справжню колибу можна відвідати лише в Закарпатті. Саме справжню: коли це не просто логотип на вході, а тип закладу харчування – з відповідною архітектурою, відповідною відкритою піччю у центрі, відповідним інтер’єром, відповідним меню і навіть обслуговуванням.
Колиба завжди побудована з місцевого дерева. Тут завжди використовують місцеві дрова та інгредієнти для приготування страв.
У закарпатській колибі порції завжди настільки щедрі, що насититись цілком реально чимось одним – чи то першим, чи то другим, чи млинцями… Але поєднання інгредієнтів, аромати, та навіть зовнішній вигляд страв настільки спокусливі, що зупинитись на чомусь одному мало кому вдається.
Тому цього разу в меню тих, хто мандрував з «Аурою міста», були бограч і банош.
Бограч – це закарпатська перша страва. Кажуть, що класичного варіанту цієї страви просто не існує, кожен варить її по-своєму. У нашому випадку у глиняних горнятках (вони ідеально тримають температуру страви) була страва із м’ясом, картоплею, квасолею і зеленню.
Щодо баношу – це кукурудзяне борошно або кукурудзяна крупа (а експерти кажуть – борошно й крупа, перемішані в певній пропорції), зварені на сметані. Потім до страви кожен за бажанням додає гриби або бринзу.
До речі, бринза на Закарпатті – це не той в міру м’який досить молодий сир, який ріжуть ножем, як у більшості регіонів України, а кисло-солона сирна маса, яку іноді навіть закатують у банки. Отже, бринзу тут не нарізають, а додають до основної страви (баношу, салату тощо) ложкою.
Практично кожен, пообідавши в колибі, мріє повторити (або хоч спробувати повторити) це меню на своїй кухні. Для цього тут пропонуються дуже різні інгредієнти – і та сама вже згадана бринза, і гриби – як сушені, так і консервовані, а в сезон і свіжі, і приправа з розтертих сушених грибів, і варення з місцевих ягід, а також – у сезон – свіжі ягоди.
***
Наступна зупинка в цій подорожі була останньою – реабілітаційний центр бурого ведмедя.
…Ви колись задумувались, чому більшість із нас любить дивитись програми про тварин у їхніх природних умовах існування???
Ну, то наразі ми не шукаємо причину цього… Але – ми це любимо. Бо спостереження за тваринами – у природних умовах їхнього життя – дійсно заспокоює.
А під час цієї екскурсії таким чином за тваринами можна було спостерігати вживу. Причому – за бурими ведмедями.
Уявляєте?
Не в зоопарку, не в цирку… А в природних умовах. За тваринами, яких вдалось врятувати з приватних зоопарків та інших місць знущання з усієї України…
З урахуванням того, що за «Аурою міста» слідкують вихідці з Луганщини, підкреслимо: мешкає тут і Потап, якого привезли у 2012 році з Луганська…
Авторку цього тексту, до речі, охоронець центру Михайло відпустив поближче до тварини, щоб зробити фото.
Потап на цих фото найтемніший…
Шукаймо, земляки…
***
Артрезиденція «Аура міста» Арттерапевтична програма «Евакуйовані» реалізується громадською організацією «Центр спільного розвитку «Дієва громада» за підтримки проєкту «Розбудова структур надання послуг та освітнього потенціалу для психосоціального забезпечення в Україні», що впроваджується GIZ за дорученням уряду Німеччини.