Конкурс есе на тему “Постконфліктне бачення України – очима молоді” – 2 місце.
Часто задумуюсь ,а що я хочу бачити після підписання миру ?
В голові стільки різних думок…
Хочеться якось прокинутися рано вранці ,коли ще темно і легкий осінній морозець покриває цю грішну землю.
Накидую ковдру і заварюю собі каву, з вітальні доносяться звуки.
Знову забули вимкнути телевізор. Чую, як ранкові новини сповіщають, що між Україною та Росією уклали мир, усі окуповані території повернуті й те що країна агресор виплатить компенсації за все.
В голові думка: ”Невже!”
Підбігаю та роблю звук гучніше .
Біжу будити маму та сестер сповіщаючи таку гарну новину. Вони з просоння не розуміють, що я від них хочу, але вже остаточно відходячи від сна, починають посміхатися.
- Нарешті, ми цього дочекалися,- скаже моя мама .
Невже я зможу вільно виїжджати з міста, не зупиняючись кожного разу на блокпості для перевірки документів. Ця вся процедура може дуже затягнутися, а так хочеться поскоріше дібратися до потрібного місця .
Мої маленькі сестри не лякалися би салюту …
Мій би університет повернувся на Батьківщину. Я б сиділа на зеленому газоні, дивлячись скільки іноземних гостей та студентів до нас приїхали . Хтось проходить мимо посміхаючись, а хтось біжить вже додому чи в гуртожиток. І ніхто вже не буде думати про війну ,смерть …
Звісно всі тривоги швидко не пійдуть, але хоч про щось припинимо хвилюватися.
Нарешті зможу відвідати своїх родичів, котрих не бачила через війну на Луганщині.
Рідна бабуся плакатиме бо я вже вище неї… кожна роз’єднанна родина буде в решті решт разом .
Зараз в нашій країні війна, яка триває із 2014-ого року….
Пройшло 7 років війни….
7 років кровопролить, сліз, вбитих життів, розбитих сердець…
Час, кажуть, лікує…
Але чи вилікує він рани у душі матері, що втратила сина на війні?
Чи поверне матір, чи батька дитині, що чекала їх із фронту?
Ні…Ця рана буде палати в їхніх серцях до кінця життя…
Доки вони і ми будемо пам’ятати – доти всі ці люди будуть жити в нашій пам’яті.
Найбільше хочеться, щоб вже запанував мир!
Але, на жаль, цей мир і свободу треба вибороти кров’ю…
“Душу й тіло ми положим за нашу свободу!
І покажем, що ми, браття, козацького роду!”
Переверзєва Олена