Під час цього арттерапевтичного заняття розмивались не лише кольорові плями на білому папері – розмивались і кордони між поколіннями.

– Альберте, яким кольором мені ліпше метелику вусики намалювати? – питає Аліна в більш досвідченого художника.

…Альберт – третьокласник. А Аліні 46 років, і вона вже бабуся. Її онучці Еммі трохи більше місяця, Емма народилась уже на Закарпатті, в місті Мукачево, а перед тим – до власного народження – встигла проїхати всю Україну… Родина Аліни виїхала з Балаклії. У будинок, де жила жінка, поцілив ворожий снаряд, але квартира Аліни (перший поверх двоповерхівки) вціліла. Лише стелі немає. Отже, повна квартира води… Й комунікації зруйновано. Але їх вже почали ремонтувати, й Аліна переконана, що повернеться додому.

…Схожа історія – в кожного з тих, кого зібрало арттерапевтичне заняття від художниці Світлани Бойкової-Калюжної «Монотіпія» 11 жовтня у Сваляві на Закарпатті.

Спрощено кажучи, учасникам заняття треба було зробити наступне: взяти подвійний альбомний аркуш (тобто, А4 й А4); на одній стороні в самому прямому сенсі наляпати те, що заманеться, аквареллю, обираючи кольори та форми на власний смак; скласти листочок, притиснути, а потім «розліпити»… Й уважно вдивитись у відбиток…

Усе це – без жодних обмежень.

– А можна ще один листочок? – першим ризикнув спитати Альбер.

За ним просити додаткові листочки почали й інші діти. З дорослих же першою вирішила зробити ще один малюнок Аліна… Зрештою вона зробила їх кілька. Важно сказати, чи є в цьому щось символічне, але – що б у неї не виходило, яблуневий сад чи метелик, кожного разу малюнок повторював форму карти України…

У Оксани вийшла квітка – комусь більше схожа на мак, а комусь на орхідею.

А другокласниця Кристина, яка зізналась, що любить чорний колір, казала, демонструючи своє зображення: «Це коралики! Коралики! Ті, що в морі…» Не корали, а саме коралики…

Світлана ж тим часом розповідала, про що свідчать кольори, яким ми під час таких занять надаємо перевагу. До прикладу, червоний – про потребу реалізувати свою енергію. Синій – про те, що людина прагне спокою й затишку. Жовтий – про потребу в самовираженні. Чорний – про нейтральну активність. Сірий же – поза будь-яким емоційним забарвленням, він максимально нейтральний і не вводить людину в жоден емоційний стан, отже, саме тому цей колір максимально підходить для фарбування стін у картинних галереях.

– Мій син колись у дитинстві всю оранжеву фарбу у воду вибулькав, і такий щасливий був, – згадує Світлана. – Казав: «Дивись, у мене апельсиновий сік!» Були дев’яності роки, фарбу купити дуже важко було, але я не сварила його…

…Син Світлани Артур – український військовослужбовець. Він зник безвісти під час цієї війни…

Світлана вже може про це говорити. І може й прагне допомагати іншим пережити спільне горе.

На її занятті усі – і діти, й дорослі – малювали, доки не скінчився папір. Дружно обговорювали те, що виходило. І несли додому (а домом для цих людей наразі є хостели й гуртожитки Сваляви) заспокоєння й позитивні емоції – разом із малюнками.

…А в авторки цього тексту намалювався осінній заєць. Намалювався – й побіг до Кремінського лісу. Для тих, хто не знає – то в Луганській області.

Артрезиденція «Аура міста» Арттерапевтична програма «Евакуйовані» реалізується громадською організацією  «Центр спільного розвитку «Дієва громада» за підтримки проєкту «Розбудова структур надання послуг та освітнього потенціалу для психосоціального забезпечення в Україні», що впроваджується GIZ за дорученням уряду Німеччини.