Близько 85 людей зібрала фінальна подія проєкту «Локальні голоси Луганщини в загальнонаціональному діалозі», яка відбулась у Києві 8 вересня. Три виставки, анімація, жива бібліотека, кураторські екскурсії – все це відбулось на базі бібліотеки КПІ ім. Ігоря Сікорського у партнерстві з Музеєм КПІ.
Виставки тривали й на другий день, і загалом їх побачило до сотні відвідувачів – здебільшого луганчан.
КОЛИ ЖИВА – НЕ ЛИШЕ БІБЛІОТЕКА
Подія стала у першу чергу саме живою – хоча це слово організатори заклали тільки в компоненті «жива бібліотека». Свого роду живими книжками стали п’ятеро земляків.
«…Надихаюча ностальгія. Не та, що охоплює, коли нічого не хочеться… Тобто, не та, що викликає стан апатії, а – викликає бажання жити далі», – так охарактеризував післясмак від живої бібліотеки її учасник, професор, доктор історичних наук Олександр Набока.
На двох великих екранах наші спогади «розпаковувалися» завдяки анімаціям, створеним художницею проєкта Машикою Вишедською. Це були розповіді про луганську минувшину, озвучені нашими голосами – з нашими інтонаціями, слівцями й почуттями.
…Здавалося б, стереотипні луганські образи – але такі теплі – сходили на нас зі світлин, представлених на виставці «Місця, люди, пам’ять». Такі, яких, здається, можна торкнутися рукою… Можна відчути тепло літнього лісу чи холод зимового Рубіжного, гладкість ковили чи штрик соснової голки… І подивитися на Лисичанськ (чи то на Привілля?… Автор фото вже й забув…) з висоти старого терикону, стоячи на рейках, які обриваються й нікуди не ведуть. І відчути себе в урбаністичному пейзажі Луганська зразка до 2014 року чи Кадіївки…
На виставці «Запаковані спогади» наші спогади розпаковувалися через історії мешканців Луганщини, доповнені артефактами, відео, аудіо та анімацією.
Про культурну спадщину, традиції та особливості, які формують ідентичність нашого краю, розповіла виставка «Код Луганщини» та Луганський обласний краєзнавчий музей.
А наприкінці заходу були обійми, сльози й бажання ще побути разом.
Наостанок зауважимо: хоч формально подія і є фінальною – по суті, до фіналу розпочатої роботи ще дуже далеко. «Локальні голоси Луганщини…» звучатимуть і поза проєктами, просто тому, що ми є. Просто за інерцією… Тим часом напрацьовані нашою командою матеріали будуть передані в обласний музей та архів, а земляки продовжують відгукуватися й ділитися спогадами.
Фото Артемій Бондаренко.
Проєкт реалізується ГО “Центр спільного розвитку “Дієва громада” у партнерстві з Луганським обласним краєзнавчим музеєм, ГО “Арт-Резиденція Плюс-Мінус ” та Старобільською районною державною адміністрацією в рамках проєкту “Спадщина. Простір для роботи” за підтримки міжнародного благодійного фонду “ІЗОЛЯЦІЯ. Платформа культурних ініціатив” та програми “Партнерство за сильну Україну”, яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.